Головна » Актуально » ЛУЦЬК очолив похід «Шляхом Гедиміновичів»

ЛУЦЬК очолив похід «Шляхом Гедиміновичів»

       Сторінку литовської доби на Волині відкрив син Великого князя литовського Гедиміна Любарт, який одружившись з дочкою волинсько-галицького князя Юрія-Болеслава успадкував володіння останнього. Ім’я свого будівничого князя Любарта носить одна з найвидатніших пам’яток середньовічної архітектури України – Луцький або Верхній замок, що не лише зображений сьогодні на 200-гривневій банкноті, а й традиційно посідає чільні місця у номінації «Замки, фортеці та палаци» популярного конкурсу «Сім чудес України».

       За часів князювання Великого князя Литовського Вітовта Луцьк фактично стає другою столицею Литовського князівства. Саме тут у 1429 році відбувся з’їзд європейських монархів, на якому були присутні польський король Ягайло, імператор Сигізмунд Люксембурзький, мазовецькі князі, представники Тевтонського ордену. Учасники з’їзду зібралися в Луцьку для обговорення та розв’язання нагальних політичних та економічних питань Центрально-Східної Європи. Після цієї події місто Луцьк стало помітним політичним центром Східної Європи. Через Луцьк також пролягали важливі торговельні шляхи з країн Сходу до країн Заходу. Таким чином Лучеськ (давня назва Луцька) став одним із центрів торгівлі між Європою та Азією і загалом відігравав важливу роль на теренах Східної Європи.

       Завдяки багатій поліетнічній історико-культурній спадщині Луцьк є та завжди залишатиметься головним туристичним центром Волині. Польський поет Себастьян Кльоновіц так згадує про столицю Волині: «Хто ж міг би минути Луцьк, місто пісні достойне?..» (1584 р.) А з огляду на велику кількість сакральних споруд сучасники називали Луцьк «Римом Волині».

       Проте, в сучасних умовах на туристичному ринку, Луцьк мусить конкурувати з такими великими та креативними гравцями як Львів, Одеса, Ужгород, Камянець-Подільський, Черкаси, що претендують на ту саму нішу потенційних туристів вихідного дня.

       Головний індикатор туристопотоку в місті – кількість відвідувачів Луцького замку – у 2009-2012 роках стабільно становить 70-80 тис. (для порівняння, Кам’янець-Подільський державний історичний музей-заповідник щорічно відвідують бл. 200 тис. гостей). Ми не спостерігаємо значного зростання відвідування замку. І це не дивно, коли на туристичному ринку безліч креативних пропозицій від уже розкручених міст на будь-який смак. Адже конкуренція за туриста зростає, а кількість любителів мандрувати рідною країною залишається приблизно та сама.

       Що робити у такій ситуації? Відповідь, що лежить на поверхні, – розробити та втілити амбітну маркетингову стратегію просування Луцька на традиційних та нових туристичних ринках. Але, якщо поцікавитись, скільки міста платять за свою промоцію, то побачимо, що європейські, американські чи канадські середньоваговики (50-300 тис. населення) щорічно витрачають на це мільйони доларів/євро. Для Луцька це захмарна цифра. Але висновок з цього можна зробити подвійний: або опустити руки й змиритися, або почати шукати інноваційні маркетингові інструменти, що за значно менших затрат можуть дати аналогічний результат.

       Одною з інноваційних технологій в туризмі 25 років тому стали «культурні шляхи», розробку яких активно пропагує та підтримує Рада Європи (РЄ). Першим таким культурним шляхом, який 1987 року сертифікувала РЄ, став путь Св. Якова, що є найдавнішим, найдовшим та найрозгалуженішим прочанським шляхом у Європі. Ця путь чи радше путі пролягають через Бельгію, Францію, Німеччину, Італію, Люксембург, Швейцарію, Португалію і ведуть до іспанського міста Сантьяґо-де-Компостела, де, за переданням, покояться мощі св. Апостола Якова. Щороку цим шляхом проходять мільйони прочан.

       Аби турист-прочанин не збився з дороги по всьому шляху він побачить жовту мушлю з соняшними променями – лого путі Св. Якова. Навколо прочанських стежок виросла ціла туристична індустрія: хостели, готелі, ресторани, кав’ярні, візіт-центри, сувенірні ринки тощо. Охочим дізнатися про Шлях Св. Якова більше та зануриться у його неповторну атмосферу, раджу переглянути фільм Емільйо Естевеса «Путь», який побачив світ 2010 року.

       Наразі на сайті Ради Європи можна знайти 24 культурних шляхи, які сертифікувала ця поважна пан’європейська організація. Самі назви цих транскордонних проектів (одна з умов сертифікації – участь в проекті бодай двох європейських країн) є свідченням того культурного розмаїття, що ховається за словом Європа. Тут ви знайдете і вже згадані стародавні прочанські шляхи, і «Дороги Моцарта», і об’єднання історичних термальних міст Європи, і Шлях «Оливкова Гілка», і «Шлях вікінгів», і «Королівський шлях», і путь «Цистеріанських абатств», і «Клюнійські місця Європи», і навіть «Шлях європейськими цвинтарями».

       У 1998 році Рада Європи навіть заснувала спеціальний Європейський Інститут культурних шляхів, аби вивчати та сприяти розвиткові цього культурно-історичного феномену. Щоправда попри всі зусилля Страсбургу, культурні шляхи Ради Європи наразі залишаються яскраво Західноєвропейським інструментом промоції культурно-історичної спадщини на туристичному ринку. Більш як десять відсотків культурних шляхів РЄ проходять через Францію, 9,7% – через Італію, 8,4% – через Іспанію, 5,8% – через Португалію, по 5,2% – через Німеччину та Великобританію. На решту країн припадає значно менша частка. Приміром, на Албанію, Вірменію, Азербайджан, Білорусь, Болгарію, Данію, Естонію, Литву, Мальту, Румунію, Росію, Сербію, Словаччину та Україну кожну припадає 0,5% та менше європейських культурних шляхів.

       Наразі через нашу країну проходить 4 культурних шляхи: Шлях вікінгів, Via Regia або Королівський шлях, путь Св. Мартина Турського та Європейський шлях єврейської спадщини. Сліди на місцевості та веб-сайт українською мовою має тільки Via Regia. Втім навіть у цих нечисленних проектах Україна бере участь у ролі молодшого партнера, оскільки всі вони були ініційовані далеко за її межами. І це проблема не тільки України: так склалося, що жоден з 24 культурних шляхів Ради Європи не був ініційований у Європі Східній.

       Приємно констатувати, що саме Луцьк ініціював об’єднання українських міст, які вирішили перервати цю несправедливу традицію. 12 грудня 2012 року за ініціативою Луцького міського голови Миколи Романюка в столиці Волині зібралися українські міста та музеї-заповідники, що мають прямий стосунок до культурно-історичної спадщини Великого Князівства Литовського, Руського та Жемайтійського і вирішили створити – за зразком європейських аналогів – власний туристичний проект «Шлях Гедиміновичів», що в майбутньому претендуватиме на статус ще одного культурного шляху Ради Європи, першого ініційованого у східноєвропейській країні.

       Історичний контекст для таких надій наразі сприятливий. Минулого року Литва та Україна відсвяткували 650-річчя битви на Синіх Водах – першої перемоги європейської зброї над золотоординськими полчищами. І хоча досі про Синьоводську битву знає не так багато українців, але її значення для повернення Східноєвропейських земель на орбіту європейської цивілізації годі переоцінити. Сказати, що це було наше – спільне з литовцями та білорусами – «Куликове поле» за 18 років до Куликовської битви – напевно, принизити значення Синіх Вод у Східноєвропейській історії.

       Першого липня цього року Литва почне своє перше в історії головування в Євросоюзі. Литовські урядовці, дипломати, науковці, митці, громадські активісти вже кілька років готують ґрунт, аби скориставшись цією нагодою, генерувати інтерес до своєї маленької країни не тільки в Брюсселі, а й усій Європі. Не слід бути професійним істориком, аби здогадатися, що козирною картою, яку розігрують литовці, є саме доба та культурно-історична спадщина Великого Князівства Литовського, Руського та Жемайтійського, яке на той час було найбільшим державним утворенням Східної Європи і однією з найбільших потуг Європи в цілому. Воднораз ВКЛ та його внесок у творення європейської ідентичності малодосліджений і майже невідомий широкому загалу.

       Україні, значна частина якої в 14-16 ст. входила до складу Великого Князівства Литовського, Руського та Жемайтійського, гріх було б не скористатися цією унікальною нагодою для промоції цього маловідомого шару історії та культури.

       Створення та просування цього туристичного продукту є ініціативою органів місцевого самоврядування, музеїв, заповідників, організаторів фестивалів та зацікавлених громадських організацій. За п’ять місяців ініціатори створення «Шляху Гедиміновичів» пройшли шлях від ідеї проекту до створення Асоціації органів місцевого самоврядування «Шлях Гедиміновичів», що керуватиме проектом на території України. 10 травня цього року у Хотині відбулися Установчі збори Асоціації, де було затверджено її статут, обрано керівні органи, схвалено символіку та затверджено план роботи до кінця року. Справедливо і символічно, що першим Президентом Асоціації обрано Миколу Романюка, Луцького міського голову, який доклав найбільше зусиль, аби міста Волині, Поділля та Північної Бессарабії менш як за півроку подолали шлях від ідеї до її інституалізації.

       Чим займатиметься Асоціація? Насамперед координуватиме діяльність міст та інших учасників «Шляху» щодо створення, брендування та промоції нового туристичного продукту. Зокрема, в плани Асоціації входить вже до кінця поточного року створити свій повноцінний брендбук, сучасний багатомовний веб-сайт, а також розробити систему ознакування і маркування туристичних атракцій та закладів туристичної індустрії, що братимуть участь у проекті «Шлях Гедиміновичів». Якщо цю програму-мінімум буде успішно виконано, актуальним стане об’єднання ресурсів та зусиль для спільної участі у туристичних виставках, ярмарках, інших промозаходах.

       Звичайно, неможливо уявити «Шлях Гедиміновичів» без участі в проекті литовських та білоруських партнерів. Наразі українські ініціатори ведуть перемовини з обома країнами, які вже висловили зацікавленість у співпраці. Ба більше, посол Литви Пятрас Вайтекунас особисто завітав на друге засідання, яке учасники проекту проводили наприкінці січня у Збаразькому замку, а його заступник Марюс Януконіс був присутній на Установчих зборах Асоціації, аби засвідчити щирий інтерес та підтримку проекту з боку Литви. Буквально за кілька днів після проведення установчих зборів Асоціації ми отримали добру звістку з Білорусі про те, що уряд цієї братської країни зацікавлений співпрацювати з Асоціацією в рамках проекту «Шлях Гедиміновичів».

       Цікаво, що ЄС в особі Культурної програми Східного партнерства вже виявив неабияке зацікавлення «Шляхом Гедиміновичів» і запросив представників проекту на низку тренінгів-семінарів з розвитку та промоції  проектів в сфері культури, які фінансує Єврокомісія і які відбуватимуться у країнах Східного партнерства.

       Якщо все складеться добре, вже наступного року можна очікувати масштабного транскордонного фестивалю, в перебігу якого історичні реконструктори трьох країн пройдуть «Шляхом Гедиміновичів» від Вільнюса до Хотина. Про кращу та видовищнішу презентацію-промоцію нового турпродукту годі й сподіватися.

       Наразі ж залишається ще раз привітати місто Луцьк та його партнерів по «Шляху Гедиміновичів», що вони стають законодавцями туристичної моди не тільки на українському, а й на східноєвропейському туристичному ринках, вперше в історії ініціюючи транскордонний культурний шлях на цих теренах.

       Крім того, у 2014 році ми відзначатимемо 585-ту річницю з’їзду європейських монархів у Луцьку, що є чудовою нагодою, аби сформувати порядок денний проекту на наступний рік навколо річниці цієї непересічної події, а отже згенерувати додатковий інтерес туристів до столиці Волині.

       Якщо Луцьк колись гостив європейських монархів, цілком реальною видається перспектива, що за кілька років столиця Волині прийматиме одну з періодичних зустрічей представників усіх культурних шляхів Ради Європи. Смілива та по хорошому амбітна ініціатива «Шляху Гедиміновичів», народжена саме в місті Луцьку, заслуговує на загальноєвропейське визнання.

 

      Геннадій Друзенко, радник Луцького міського голови з питань розвитку туризму, виконавчий директор Асоціації органів місцевого самоврядування «Шлях Гедиміновичів»,

      Наталія Бунда, начальник управління туризму та промоції міста Луцької міської ради, депутат Луцької міської ради, заступник виконавчого директора Асоціації органів місцевого самоврядування «Шлях Гедиміновичів»