Микола Романюк: "Рано чи пізно вибори минуть..."
Розмову із Луцьким міським головою Миколою Романюком мала намір розпочати, зачепивши зовсім іншу тему. Однак життя внесло свої корективи: 10 червня 2012-го в обласному центрі трапилася трагедія – частина п’ятиповерхового будинку, що на вул. Рівненській 109, в один момент стала купою уламків. Відтак було б нелогічним починати інтерв’ю з обговорення інших питань. Та й сам Микола Ярославович, щойно переступила поріг його робочого кабінету, зауважив: після нашої зустрічі поїде на місце події, аби вкотре поспілкуватися з постраждалими та мешканцями п’ятиповерхівки.
– Прокуратура області за фактом обвалу частини будинку щодо працівників ЖКП №7 та працівників Луцької міської ради порушила кримінальну справу. Що скажете з цього приводу?
– Я не маю права таке коментувати. Тим паче, що інформацією не володію. Висновок дасть комісія експертів, котрі працювали на об’єкті. Коли матиму документи на руках, зможу сказати щось конкретніше.
– Ситуація з будинком на Рівненській, 109 оголила ряд проблем: стан житлового фонду в місті, робота комунальних служб, система надання дозволів на реконструкції… Які висновки зробила з усього цього влада?
– Насправді ця ситуація зовсім не оголила проблему. В місті тисячу сімсот п’ятдесят будинків, частину з яких необхідно перевірити, а скільки добудованого! Варто лише поглянути на проспект Волі. Там чи не на кожному кроці щось причеплено чи приліплено.
– Питання в тому, чи всі ці перебудови здійснили відповідно до діючих норм?
– Чесно кажучи, не готовий зараз дати відповідь. У кожному конкретному випадку говорити повинні спеціалісти. Суть в іншому: сьогодні все необхідно ретельно обстежити. З цього приводу мав розмову із головою облдержадміністрації Борисом Клімчуком. Він підписав відповідне розпорядження, але практично нереально оглянути всі будинки до першого липня. Тому й спілкувалися, аби хоча б трохи продовжити терміни. Зрештою, роботу слід провести ретельно, тож часу не вистачить. Необхідно створювати комісії, котрі обходитимуть будинки у місті. Є ж певна технологія, конкретні вимоги до проведення обстежень, врешті, люди, котрі здійснюють ці роботи, несуть неабияку відповідальність. І, в разі чого, кримінальну також.
– Що буде з будинком на Рівненській, 109? Тим, чиї квартири знищені, нададуть житло, а решті – що робити: й надалі щовечора боятися лягати в ліжко?
– Хочу ще раз повідомити: перший та другий під’їзди відселені повністю. Тому ніхто не лягає, боячись завтра не проснутися. Всі – в готелі «Світязь», а квартири опечатані. Що буде надалі? Зможу надати чітку й конкретну відповідь лише після остаточного висновку експертів. Якщо п’ятиповерхівка підлягатиме знесенню, так і діятимемо. Якщо потрібна реконструкція – розроблятимемо проект і працюватимемо. Тоді після укріплення людей вселять назад. Зрозуміло, що біда сталася. Цього ніхто й не заперечує. Інша справа, що необхідно швидко спрацювати на допомогу, бо люди враз залишилися абсолютно без нічого.
– Як на мене це дуже страшно. Серйозною проблемою є навіть те, яким чином організувати похорон родичам загиблих…
– Так. Тому ми й виділили фінансову допомогу вже наступного дня. В понеділок, 11 червня, виконавчим комітетом Луцької міської ради було прийнято рішення про виділення матеріальної допомоги у розмірі десяти тисяч гривень усім, хто проживав у зруйнованих квартирах, таку ж суму – на поховання родинам, де загинули люди. Загалом – 270 тисяч. Виплати вже здійснюються. Окрім того, голова облдержадміністрації виділив по п’ять тисяч на кожну квартиру, а народний депутат Ігор Палиця – по десять тисяч для родин, які внаслідок цієї трагедії втратили рідних. Мало того, Ігор Палиця вніс пропозицію всі кошти від арт-шоу «Ніч у Луцькому замку» також спрямувати на підтримку постраждалих, натомість депутат зголосився взяти на себе всі витрати щодо заходу. Більше інформацію зможу надати згодом. Зрозумійте, потрібен час.
– Нещодавно ви взяли участь у розширеному засіданні Правління Асоціації міст України, де обговорювали одну з ініціатив Уряду – скорочення субсидування в енергетиці для зовнішнього освітлення населених пунктів. Передбачається, що міське освітлення не тарифікуватимуть за пільговими коефіцієнтом. Чим це може обернутися для Луцька? Чи не відмовиться міський голова від подальшої реалізації власного пріоритетного завдання – освітлення луцьких вулиць?
– Усе до того йде, що тарифи переглядатимуть. То – реалії. І від них нікуди не подінешся. Хочу сказати, аби лучани знали: близько мільйона гривень у рік ми сплачуємо з бюджету саме за освітлення.
– Сума чимала…
– Раніше платили три мільйони шістсот тисяч гривень. При міському голові Антонові Кривицькому було впроваджено ряд енергозберігаючих заходів, котрі тепер дають результат – скорочення у два з половиною рази витрат на освітлення міста. Те, що робимо сьогодні, мусить продовжуватися. Зрештою, ліхтарі мають бути на вулиці, на прибудинковій території незалежно від того, якими є тарифи. Інакше абсолютно справедливими будуть закиди людей, чому міська влада не вирішує питання освітлення. Інше питання: де взяти гроші? Причому – цілком закономірне, бо, якщо піднімуть тарифи, платитимемо чотири мільйони гривень. І від цього нікуди не подінемося. Певно, доведеться урізати фінансування інших програм. Хоча, якщо дивитися загалом на ситуацію, те, що встановлюємо зараз, – енергозберігаюче та сучасне. А подібні технології також згодом мають дати результати у вигляді суттєвої економії. Програма, про яку ви згадували, є, і вона діє. Чітко розписано, де і що потрібно зробити.
– До освітлення міста з подачі Луцького міського голови неодноразово залучали соціально-відповідальний бізнес, чимало представників котрого, як виявилося, має бажання балотуватися до Верховної Ради. Ваші прогнози: чи буде бізнес соціально відповідальним і після виборів?
– Нещодавно вручив більше двадцяти подяк. Кому? Володимирові Цибульському (гендиректор ВАП «СКФ Україна», – авт.), а він на вибори не йде. Та й решта також – Василь Токарський (директор ПП «Скорпіон-сервіс», – авт.), Руслан Вайман (голова правління ЗАТ «Луцький ДБК», – авт.), Микола Мотрунчик (директор Луцького ремонтного заводу «Мотор», – авт.), Григорій Падука (корпорація «Тигрес», – авт.) та інші. Це не пов’язано з виборами! З-о-в-с-і-м. Хтось дав п’ятдесят тисяч гривень, а хтось придбав п’ять чи десять ліхтарів. Навіть два-три купують. То до чого тут вибори?.. От нещодавно звернувся директор «Волиньфарму»: мовляв, придбають світильники, але чи можна освітити вулицю, що веде до підприємства? Немає питань. Головне – спрацювати максимально. Окрім того, немалу суму виділено з міського бюджету. Будемо працювати на території Вересневого. Близько 30% мереж освітлення замінимо. До осені впораємося точно.
– Але, як показує практика, відмежуватися від політики й спокійно господарювати не вдається. Яскраве тому свідчення – заява депутатів Луцької міської ради щодо ймовірного оголошення мерові Романюку «імпічменту». Як сприйняли таку заяву?
– Спокійно. Я за місце не тримаюся, натомість виконую свою роботу. Щодо заяв: їх написали і їх прочитали, перед Києвом окремі персони прозвітували і про ці папери забули. Пишуть наступні. Скажу, чому так.
– Цікаво, чому ж?
– А все просто. Якось мав розмову з одним із претендентів у кандидати в депутати Верховної Ради. Тож він каже: «Отака, Миколо Ярославовичу ситуація… Був у столиці, спілкувався щодо важливих питань. Кандидатуру підтримують. Правда, запитують, як складаються стосунки з мером? Мовляв, нормально. Ну, якщо нормально – відповідають йому – то нема чого йти на вибори, бо міського голову треба мочити». Тобто мера будуть, даруйте, «мочити» всі, кому не ліньки. Й при цьому заробляти додаткові політичні бали. Але прекрасно розумію, що рано чи пізно вибори минуть, а роботу ніхто за мене не виконає, тому й працюю.
– Зрозуміло, що заяву про ймовірне оголошення недовіри зробили задля самої заяви. Та й голосів обранців навряд чи вистачило б. Тим паче, що конструктивний діалог міського голови з депкорпусом усе ж має місце. Певно, саме тому й точаться розмови про активне формування Миколою Романюком власної так званої промерівської більшості. Нещодавно говорили про ймовірність появи ще однієї депутатської групи, котра також мала б підтримувати ініціативи міського голови. Ця ідея вийшла з вашого кабінету?
– Ця ідея не вийшла з мого кабінету, але з нею приходили до мене. Сказав: ви – депутати і вам – вирішувати. Якщо так трапиться, будемо співпрацювати.
– Щодо стосунків міського голови та депутатів: до прикладу, з Оленою Голєвою порозумітися так і не вдається. Яскраве тому свідчення – «вічна» маршрутка «Санрайзу» на стоянці коло муніципалітету. Лучани навіть жартують, що мер неабияк здивувався б, якби одного ранку автобуса не пригнали. Скажіть, із якими думками щодня йдете повз той жовтий автобус?
– Хм… (сміється, – авт.). Можна, я відповім жартом на жарт? Якщо не стоятиме автобус, то Олена Василівна поставить щось інше. Бо вона не погоджується з рішеннями конкурсного комітету, виконавчого комітету щодо перевезень. Але є закони та елементарний порядок. Річ у тім, що суд заборонив нам оголошувати нові конкурси. Парадокс, бо саме це й дозволено законом. Феміда навіть вказала, на які саме маршрути міська рада із підприємством «Санрайз» повинна заключити угоди на перевезення. Окрім того, суд заборонив розривати угоди через відсутність системи GPS, а згадане підприємство відмовляється її встановлювати. Дивує, що перевізник не хоче прозорості в роботі. А сьогодні не завжди люди швидко можуть доїхати до Вересневого, Вишкова. Подумайте лише: більше десятка справ від «Санрайзу» – у судах! Так не може бути.
– Тема перевезень, яку ми частково зачепили, дотична до теми доріг, про яку було б нелогічним змовчати. В 2011-му у Луцьку чимало зробили щодо реконструкції та ремонту доріг. Чого очікувати лучанам цьогоріч?
– Кількома реченнями, певно, не вдасться. Минулого року охопили 77 вулиць. На семи провели повну реконструкцію. Цьогоріч, правда, повної реконструкції не передбачено. Натомість зробимо капітальний ремонт 65 вулиць. Із великих об’єктів – Привокзальний майдан.
– На дорогах кипіла робота, бо більшість коштів надходила з Державного бюджету. Відтак неодноразово дотинали залежністю від Бориса Клімчука. Навіть столичне видання «Коментарі» у 2011-му зарахувало вас до найбільш залежних мерів. Наскільки відповідають дійсності подібні закиди?
– Невже ви можете сказати, що повністю й від усього незалежні? (Сміється, – авт.) Я залежу від дружини, дітей, сім’ї. Врешті, є ж якісь обов’язки перед власною родиною. Відповідаючи на запитання, хочу сказати наступне: не розцінюю стосунки з головою облдержадміністрації як залежність. Натомість (і ви це обов’язково напишіть) дякую Борисові Петровичу за підтримку, взаєморозуміння і нормальну працю на благо лучан. Таке є. І це – добре. Хоча між мною і Борисом Клімчуком намагаються вбити клинки. Не вдасться. Хочуть – нехай говорять. Та, попри все, ми удвох сідаємо, спілкуємося, шукаємо шляхи виходу. Врешті, не вирішуємо якісь особисті чи домашні питання, натомість розв’язуємо проблеми територіальної громади. Скажіть, то чому я не повинен йому бути вдячним?.. Так, у 2011-му місто отримало гроші на дороги та інші об’єкти. Цього року знову десять мільйонів виділено. Це – суттєва підтримка до того, що маємо. Тим паче, що з п’ятнадцяти наших мільйонів мусили виділити чотири на санітарне прибирання міста. Як не крути, а такі роботи просто необхідно виконувати. Ще мільйон перекинули на освітлення вулиць. Зосталося всього-на-всього дванадцять із хвостиком мільйонів на капітальний ремонт вулиць. А ще ж поточний слід робити. Отримали ми десять мільйонів, що в тому поганого? Торік було простіше: мали фронт робіт, їх і виконували. А тепер ситуація трохи складніша, бо для багатьох вулиць необхідно спершу виготовити проект. Ви навіть не уявляєте, скільки наші спеціалісти-проектанти мають роботи! Тому процес злегка гальмується. Хоча роботи тривають. До слова, на Вересневому три вулиці зроблено, на Вишкові також. Якщо говорити загалом, то вже вдалося впоратися із 60% від запланованого.
– Восени міська влада заявила, що має намір здійснити благоустрій у Старому місті. Згодом одна із депутатських комісій звернулася до прокуратури, аби правоохоронці провели перевірку щодо законності забудови території заповідника. Чи не складеться ситуація так, як у Києві з Андріївським узвозом?
– Що стосується Старого міста… Певно, відповідаючи, слід виокремити дві речі: заповідником керує все-таки обласна влада, але налагоджено нормальну співпрацю, проблем жодного разу не виникало, а забудову нехай дійсно перевірить прокуратура. І, даруйте, нехай «дасть комусь по руках», аби решті не кортіло. Я – за порядок. Однозначно. Що зроблено? Вулиця Братковського. Невдовзі дійде черга й до Кафедральної: від костела до колишньої тюрми. Дав вказівку перекладати Замкову площу. Працюємо над проведенням електроенергії до замку (завше не вистачає потужності), а це – майже сто тисяч гривень. Питання вирішили: Борис Клімчук виділяє близько 380 тисяч гривень на ремонт будинку Пузини. Якщо йти вулицею Плитниці, де був справжній шанхай, то тепер прибрано й усе загороджено. Нині дітки там не бігають й не наражаються на небезпеку. Окрім того, підправлено фасади. Зрозуміло, хочеться абсолютного порядку. Якщо все буде добре – зробимо.
– Подейкують, що є ідея облаштувати в місті в районі вулиці Львівської оглядовий майданчик із видом на Стир та Старе місто. Правда чи ні?
– Правда. Є бічна вуличка від Львівської. Там зробили освітлення й дорогу. Нею й діставатимуться оглядового майданчика, з якого відкривається дуже гарний вид на місто.
– Центр надання адміністративних послуг – черговий проект міської влади. Про переваги нового підходу до надання адмінпослуг останнім часом багато мовлено. Розкажіть, що зроблено?
– Виготовили проект, який уже пройшов експертизу. Думаю, у кінці червня розпочнемо реконструкцію приміщення колишнього Будинку побуту, що на вулиці Лесі Українки. Проведемо благоустрій довкола, облаштуємо стоянки.
– Книжковий пасаж залишиться, чи все ж буде перенесено?
– Якщо чесно, я б його прибрав. Хоча, якби продавали лише книги, – нічого страшного. Врешті, так і планувалося, а тепер маємо і пиріжки, і кав’ярню, і все інше. Але ситуація виявилася настільки заплутаною, що кінців знайти не можна. Приватна власність – і все. А що хотіти, коли на вокзалі ми виявили пивну бочку, котру зареєстрували в бюро технічної інвентаризації з конкретною адресою.
– Миколо Ярославовичу, на офіційному сайті ЛНТУ зазначено, що ви (як і Віктор Ющенко та ігуменя Стефанія) – почесний доктор. Таке звання – визнання чи зобов’язання?
– То був жест ректора Віктора Божидарніка. Присвоїли звання не лише мені, а й Анатолієві Грицюку.
– Серед посадовців високого рангу нині модно бути причетним до науки. Чи не кожен, як виявляється, пише дисертацію. Микола Романюк також?
– Ні. Коли навчався в Академії суспільних наук КПСС, здавав філософію, котру зараховували як кандидатський мінімум. Так само й іноземну мову. Рік я був в аспірантурі, однак згодом зрозумів, що то – не моє. А до ЛНТУ трохи дотичний, бо свого часу саме в цьому вузі здобув другу вищу освіту – економічну. Якщо цікавить моя особиста думка, то, вважаю, кандидатські та докторські дисертації повинні писати ті люди, які вирішили присвятити життя науці. Можливо, хтось вважає, що така робота дасть поштовх для додаткового розвитку… Але й є такі, котрі воліють цим просто хизуватися. Хоча які з них кандидати? Дуже поважаю людей науки, досі пам’ятаю своїх викладачів. То – дійсно вчені. І вони повинні робити науку. Дисертація для дисертації? Та це навіть не цікаво.
– На початку 2012-го у соціальній мережі «Фейсбук» з’явилися користувачі Борис Клімчук та Микола Романюк.
– Так. Це я тоді сказав Борисові Петровичу, мовляв, у мене друзів більше (сміється, – авт.). Згодом користувачі пропали.
– Не виникало ідеї зареєструватися у соціальній мережі? До слова, Микола Азаров – активний користувач…
– А я у «Фейсбуці» є. Зареєстрований. Правда, без фотографії. Скажу чесно, фізично не вистачає часу користуватися цією соціальною мережею.
– Направду цікаво, як проводить вільний час (хоча зрозуміло, що його – вкрай мало) Луцький міський голова?
– Вже й не пам’ятаю, коли мав повноцінний вихідний. Коли ж випадає можливість, то спокутую гріхи перед своїми рідними. Завинив, бо не приділяв їм належної уваги, коли працював у комсомолі, облвиконкомі, банку, облдержадміністрації. Тому неділю визнав днем сім’ї. Разом із синами даємо можливість нашим жінкам відпочити й щось смачне готуємо.
Розмовляла Світлана ГОЛОВАЧУК.
"Волинська газета", № 30, 14.06.2012 року
P.S. А позаяк наша розмова відбувалася наступного дня після тріумфальної перемоги української збірної в грі зі шведами, то не поцікавитися про те, чи дивився Микола Ярославович пряму трансляцію матчу, просто не могла. З’ясувалося, він не просто дивився, а й є затятим футбольним уболівальником. А доказ цього – цікавий експонат на мерівському столі: подарований оригінальний м’яч від компанії «Кіа», що створений спеціально для Євро-2012 (точно такі можна побачити на полях під час футбольних баталій).