«Працюватиму для громади безкоштовно – без зарплати», – секретар міської ради Андрій РАЗУМОВСЬКИЙ
Нинішній рік для Луцької громади ознаменувався неабиякими політичними перипетіями. У березні Луцьк дізнається про відставку мера Ігоря Поліщука, а громаду тимчасово очолює Катерина Шкльода. Утім днями місто отримує нового очільника. 29 липня депутати обирають секретарем Луцької міської ради свого колегу Андрія Разумовського, який водночас стає виконувачем обовʼязків голови Луцької громади.41-річний Андрій Разумовський – знаний у Луцьку бізнесмен-будівельник, засновник будівельної компанії «Інвестор». Народився і виріс у Луцьку.
Журналісти медіа «Волинські Новини» мали нагоду розпитати в Андрія Разумовського про його перші кроки на посаді, пріоритети в роботі та бачення розвитку Луцька
– Минає другий тиждень, як ви взяли на себе обов’язок очолювати Луцьку громаду. Нехай тимчасово й у статусі секретаря. Та з огляду на реалії, в яких живемо, думка про те, що немає нічого більш постійного, ніж тимчасове, звучить цілком серйозно. Готові до забігу на довгу дистанцію?
– Фактично це не була моя особиста ініціатива, але тепер, безумовно, несу відповідальність, оскільки колеги-депутати довірили мені це й доручили виконувати обов’язки міського голови
Я особисто нікого не вмовляв голосувати за себе. І навіть був готовий до того, що мене не підтримають. Це був би найлегший для мене варіант (сміється, – ВН). У мене, в принципі, збалансоване життя, зрозумілі задачі, розставлені пріоритети, в роботі проєкти, є план дій, стратегія. І, коли чесно, для мене це стало серйозним викликом. Не те, щоб я вагався. Однак я аж ніяк не з тих, хто спав і бачив себе в кріслі мера. Останнім часом взагалі намагався максимально ізолювати себе від усіх цих політичних історій. Тобто розвиток міста як такий мені цікавий, але бути чиновником ідеї точно не було.
Чому намагався ізолюватися? Бо я за суто конструктивні речі. З повагою до усіх ставлюся, але іноді не розумію розмов деяких колег про якісь політичні переконання, часто скептичний до важливості розгляду політичних звернень. Лучани обрали нас депутатами, щоб ми розв'язували насамперед питання міста. З огляду на це, незрозуміло, до чого тут національні звернення на загальноукраїнські теми. Для цього є народні депутати. Водночас я не категоричний, нехай іноді будуть і такі звернення, місце для політичної гри є завжди. Та насамперед ми маємо бути обʼєднані у питаннях міста – господарських, безпекових. Це пріоритет.
Напевно, зі мною зіграло злий жарт те, що я дуже багато дозволяв собі в інтервʼю, та й загалом завжди висловлював власну думку. Не приховував своїх поглядів, публічно давав оцінку, критикував те, що вважав неправильним. Не всі це сприймали. Хтось навіть іноді ображався. Я не мовчав, якщо був з чимось не згоден. От і договорився (сміється, – ВН). Тепер же мені довелося перейняти естафету. По суті, це шанс довести, на що я здатен. Це виклик для самого себе.
Усвідомлюю, що це непроста робота, але тим вона й цікава. Хочу працювати, готовий до всіх викликів на цьому шляху. Смію думати, що мені не бракує життєвого і професійного досвіду. Благо, працював з гарними людьми. Депутатом уже друге скликання, це вже понад десяток років. Маю професійну будівельну освіту. Вважаю себе не останнім з точки зору знань і звʼязків у цій сфері. Знаюся на тому, як працює місто, що таке потоки, урбанізм, зручність. Мені в принципі є що показати і розказати. Зізнаюся: у перші кілька днів на посаді я трохи переймався тим, скільки відповідальності й обов’язків тепер у мене з’явилося. Та вже на другому тижні роботи все це починає мене неабияк драйвити. Подобається відчувати, що зміни будуть. Вірю в це, бо є розуміння, що змінити можна все. От реально мені все це починає подобатися. А щодо того, чи буде ця дистанція довгою, то я вважаю, що все в руках вищих сил. Як Бог розпорядиться – так і буде. Якщо раптом через три місяці настане мир в Україні і будуть вибори, я буду найщасливішою людиною. А поки – працювати.
– Тим часом триває шостий рік нинішньої каденції Луцької міської ради. Про вибори поки не йдеться – війні нема кінця-краю. В березні у відставку йде мер Ігор Поліщук, його заміняє Катерина Шкльода. Щойно до неї звикають, як вже через чотири місяці в Луцьку знову змінюється керівництво. За такої турбулентності жителі громади мають повне право не довіряти владі. А нікому не хочеться починати роботу з недовіри і скепсису. Як плануєте відновлювати цю довіру?
– Докладу всіх зусиль, щоб зробити міську раду в ухваленні рішень максимально прозорим органом. Якщо треба буде поставити прозорі двері – чому ні, якщо це буде доречно. До слова, у Львівській міській раді кабінети прозорі, тому ідея не нова і не безглузда. Можу і собі в кабінет поставити, мені нічого приховувати. Як повертати довіру? Давайте поміркуємо, що найбільше хвилює людей, які звертаються у міську раду. Здебільшого це питання земельних діянок і малих архітектурних форм.
Приклад: підприємець пише заяву, просить погодити літнє кафе, ми йому відмовляємо. Він пише знову, йому знову відмовляють. Як це відбувалося? Керівник підприємства йшов до того чи того голови. І той казав: тут плюс, тут мінус. Моя позиція така: всі ці процеси треба автоматизувати. І до мене особисто з цим не треба ходити. Не має бути жодної субʼєктивності, має бути система. Якщо є підстави цьому підприємцю відмовити, то я вимагаю покликати людину і аргументовано пояснити причини відмови. Більше жодних відписок. Я зможу це оперативно перевірити. І якщо, не дай Боже, причин нема – точно не похвалю.
Так само, скажімо, звернувся депутат зі скаргою щодо харчування у школах. Йому пишуть: грошей немає, будуть – дамо знати. Це відписка. Ми маємо це припинити. Ми маємо стати відкритими, чітко розбиратися в кожній ситуації, давати відповіді на будь-які питання. У нас взагалі було побудовано якусь таку систему, що керівника громади навіть не питають, що писати від його імені. Так не можна.
Щодо дрібного бізнесу, який звертається до міської ради стосовно погодження літніх кафе, магазинчиків. Я бачу роботу так: визначаємо зрозумілі для усіх правила, формулюємо вимоги до зовнішнього вигляду. Відштовхуємося від того, що це має бути не на шкоду місту, а має створювати додатковий комфорт. За цим алгоритмом і працюємо. Незайве буде зібрати всіх підприємців, які займаються літніми майданчиками й тимчасовою торгівлею, і обговорити з ними правила гри. З нами не треба нічого «рішати». Бо якщо тричі людині відмовляєш, вона починає шукати рішення. Через якогось депутата, починає ходити в нього просити. Це має припинитися.
Якщо людина має якийсь город в селі і хоче змінити призначення, будувати хату, хоче щось там робити, то земельна комісія не має ставити під сумнів наміри людини. Яке я маю право обговорювати доцільність зміни цільового призначення тієї земельної ділянки? Я можу тільки дати оцінку, чи це відповідає генеральному плану, якимось загальним вимогам, чи витримані там дороги тощо. Тільки так. А не суб’єктивно: Івану – даєм, Степану – не даєм. Про все це треба забути. Всього цього безладу бути не має. Має бути все чітко, прозоро, автоматизовано.
А коли ж ми не голосуємо за таке питання, то або відмовляємо, або підтримуємо, або пояснюємо, що не так. Бо дуже багато уваги до таких речей. А я не розумію, для чого на це витрачати час. Якщо ви маєте якусь ділянку, то маєте право робити з нею все, що хочете, в межах чинного законодавства. Повертаючись до питання турбулентності, яка сколихнула нашу міську раду в цьому році, то мені насправді важко коментувати причини особистого рішення колишнього мера. Та головне, що у громаді все працює. Мені подобаються люди в міській раді. Але ми маємо по-хорошому збадьоритися, зробити іншу атмосферу і настрій. Ми маємо всіх чути, з усіма говорити.
Вважаю, що всі заступники мають гарно висвітлювати свою роботу, не лише я як керівник. Усі заступники, керівники структурних підрозділів мають виїздити на заходи і показувати свою роботу. Не стоїть завдання піаритись одному Разумовському, бути на виду. Не йдеться про жодну медійну конкуренцію. Ми ж команда, ми працюємо для лучан.
Більше того, хоч я і вважаю себе компетентним СЕО, мені не раз надходили перспективні і фінансово цікаві кар’єрні пропозиції, я ухвалив для себе рішення, що працюватиму для громади безкоштовно – без зарплати. Поки не вирішив, куди її спрямовуватиму. Хочу перераховувати офіційну зарплату в міській раді у якийсь авторитетний благодійний фонд. Хотів би, щоб це було повʼязано з сімʼями військових. Машина мені теж не потрібна, у мене є своя. Тому користуватися службовим транспортом не буду. Купувати за бюджетні гроші цукерки мені в кабінет теж не треба. Дам собі раду сам. Я доволі забезпечена людина. І хоч на все життя моїх заощаджень, звісно, не вистачить, але від громади нічого не потребую. На певний час мені стане своїх грошей. Готовий попрацювати в такому режимі.
– Коли вас обрали секретарем, у соцмережах одразу ж заговорили, мовляв, а чи не буде конфліктом інтересів те, що Андрій Разумовський – один із найбільших місцевих забудовників. Мовляв, ключовий інтерес такого «мера» – все, що пов’язано з власним бізнесом, нові ділянки під будівництво, нові об’єкти. Хоча траплялися й відгуки про те, що людина, яка здатна збудувати з нуля затишний сучасний дім, зможе підтримувати лад і в домі спільному. Які ваші сильні і слабкі сторони як людини, яка взялася за такий непростий виклик? І як загалом ставитеся до критики?
– У Луцькій територіальній громаді наша компанія будує лише один обʼєкт – це житловий комплекс «Супернова». Там приватна земельна ділянка, всі документи було отримано ще до 2020 року. Навпаки я вважав не дуже коректним звертатися з цих питань, не подавав жодних документів і звернень. У мене була вся дозвільна документація, напевно, ще в 2017 році, коли ми починали будувати «Супернову».
Я не планую отримувати ніяких ділянок. Та й технічно не зможу цього зробити, бо це справді буде порушенням і конфліктом інтересів. Загалом мій будівельний бізнес може ефективно працювати без мого щоденного втручання. У нас є стратегія на кілька років наперед. Є фахові керівники проєктів. Можливо, комусь видається, що ми імпровізуємо, та насправді ми працюємо за планом. І вже дуже давно по всіх напрямках маємо стратегічні рішення. Випадковостей у наших діях немає. Тому я не бачу жодних перешкод.
Я – управлінець. І в моїй команді на попередньому місці роботи за певні напрямки відповідали люди, більш поінформовані й компетентніші за мене. Це мій принцип життя і роботи. Тобто люди, які будуть опікуватися в нашій команді різними напрямками, точно мають знатися на цих речах краще за мене. Це логічно. А щодо слабких сторін… Я не вмію добре говорити на камеру. Поки що. Тобто можу, але це складно, коли не знаю, про що говорити (сміється, – ВН). А ще роблю це дуже швидко, не всі мене розуміють і думають, що ковтаю літери. Та я спокійно до цього ставлюся. Тому мене веселять коментарі усіляких ботів. Правда, й відволікають часом, бо не завжди просто розібратися, чи треба реагувати на той чи той коментар.
Щодо критики, то я вже давно звик, що завжди є невдоволені. Я пережив чат ОСББ, після цього готовий до всього (сміється, – ВН). Загалом вважаю, що маю бути максимально натуральним. У мене є певний стиль, як і в кожної людини. І я не буду іншим, ніж є насправді. Жодних постановочних фото й відео. Не буде ніякого костюма з краваткою на щодень у кабінеті. Не буду читати з суфлера, що згадаю – те скажу. Я насамперед управлінець, а не оратор. Моє завдання – зібрати команду, яка досягне найкращого результату, налагодити роботу й виправляти недоліки. Фактично, я – кризовий менеджер: бачу проблемні питання і намагаюся їх залагодити. А нинішня ситуація, гадаю, максимально кризова. Та ми впораємося.
– Заступивши на посаду, ви одразу ж озвучили три пріоритети. Це підготовка до зими, підтримка військових та їхніх родин, а також безпека міста й продовження роботи над мережею укриттів. Це однозначно речі першочергові. Які ще пріоритети у вашій роботі?
Озвучені пріоритети – речі стратегічні і вкрай важливі. Але водночас завжди виникають аварійно-термінові пріоритети. Це реальність, яку не спрогнозуєш, але до якої слід бути готовим.
Якщо ж говорити про довготривалу перспективу, то вважаю, що наше місто має мати план розвитку. Куди маємо рухатися, в яких сферах, який економічний потенціал. Маємо залучити до розробки цього плану спеціалістів високого рівня. Це має бути серйозний документ, не декларативний. От нам дали грамоту за те, що ми розробили стратегію розвитку громади, але вона без середини, без наповнення. Не кажу, що вона погана, але я за неї не голосував. Можливо, така стратегія має право на життя, але я для себе стратегію бачу трохи інакше. Що таке стратегія? Є точка відліку, є місце, куди ми хочемо прийти, а стратегія – це шлях. А в тому документі я шляху не бачу. І нам треба продумати, куди ми йдемо, та конкретні кроки. Ми всі разом маємо визначати, куди Луцьку рухатися.
– Як загалом вибудовуєте роботу, хто і за що відповідає? Які зміни очікують на Луцьку міську раду? Можливо, будуть нові звільнення і призначення?
Ми розподілили обовʼязки між заступниками – це перший крок. Потім залагодили деякі оперативні питання, щоб могти рухатися далі.
Наразі я маю такий план дій. Беру конкретного заступника і ми їдемо у заклади, за які людина відповідає. Хочу відчути всі заклади, всі департаменти, всі старостати. Хочу вникнути в кожну сферу. З кожним хочу познайомитися особисто. Наприклад, маємо управління культури. Я не компетентний у цих питаннях. А в нашій громаді діє 50 закладів культури. І моє завдання – взяти повний перелік цих закладів, зрозуміти, де вони розташовані, хто керівник, скільки там працює людей, що вони роблять, чи треба їм якась допомога. І взагалі, що ми можемо з цим зробити, щоб було краще. Рухаємося далі. Департамент молоді та спорту. Там також десятки закладів. Я маю орієнтуватися, хто і чим опікується, які в кого проблеми.
До слова, є деякі речі, які мені не імпонують. Як приклад – те, що ми перетворюємо стадіон «Авангард» на ринок. Ми там то цирк ставимо, то шашлики продаємо. Депутати вважають, а я сильно цьому і не перечив, що він має бути самоокупним. Але давайте міркувати реально: як стадіон може бути самоокупним? Спорт – це в першу чергу престиж, честь, гордість, це розвиток наших дітей, нашої молоді. Тому тут треба мислити концептуально, а не лише мовою цифр.
Спорт, культура, релігія – не певен, чи ці сфери загалом можуть бути прибутковими. Напевно, стадіон як комунальна установа має старатися заробляти, але перетворювати такий об’єкт на шапіто точно не варто.
Спорт – це про досягнення, авторитет. І умови для занять спортом та фізичною культурою мають бути достойні. Тому будемо думати, що з цим робити. Звичайно, зараз війна, зайвих коштів нема. Але це не означає, що треба робити зі стадіону базар і змушувати його виживати. У нас є бізнесмени, треба шукати спонсорів. Спорт треба всіляко підтримувати. Щодо ймовірних звільнень-призначень… Я як керівник ніколи в житті не слухав пліток чи чиїхось думок про когось. Тому ніхто нікого не збирається звільняти, розганяти, наказувати. Неважливо, хто з ким і проти кого був. Наше завдання – створити ефективну систему, яка буде працювати. Навіть якщо людина має якісь інші політичні погляди, але вона фахівець – нам по дорозі. Хіба якщо вже хтось зовсім не на місці, то будемо пропонувати щось інше.
Тобто я обʼїду всіх, з усіма познайомлюсь і в процесі у мене, звичайно, з’явиться власна думка, як оптимізувати ті чи ті моменти. Наразі багато речей я ще не розумію. Але полювання на відьом не буде. Ми виховані й цивілізовані люди. Не хочу, щоб люди хвилювалися і були в напрузі. Але роботу треба виконувати на високому рівні. Скажу відверто: є моменти, коли до мене приходять і кажуть, мовляв, а ти знаєш, що така-то людина сміялася з тебе. Та нехай сміється. Я нормально реагую. Коли починав бізнес, перша моя робота полягала у продажі цементу. Мої колеги сиділи на складах, а я вирішив робити доставку на місце. І вони з мене сміялися. Через три роки я став найбільшим продавцем у Волинській області, а згодом – восьмим в Україні. Моїми клієнатми були «Епіцентр», «Нова лінія» і великі фабрики. Відтак я почав будувати таунхауси – і з мене знову сміялися, казали, що я там буду жити сам. Потім з мене сміялися, коли починав «Супернову». І ті, хто з мене сміявся, тепер далеко позаду. Тому мені в принципі байдуже. От хай і тепер теж сміються, кому хочеться. Мають право. Сміх продовжує життя. Головне – щоб не плакали. Я налаштований працювати професійно. Хочу мати навколо найкращих та найпрофесійніших людей. Хочу, щоб ми могли проявляти спільну ініціативу, але водночас хочу чути різні думки. Зона зростання там, де є широта бачення.
– Поговорімо тепер про конкретні сфери життєдіяльності міста. Одне з ключових питань – підготовка до зими й опалювального сезону. Як триває ця робота?
Ми справді активно готуємося. Відбувається купа ремонтів тепломереж. «Луцьктепло» і «Луцькводоканал» зараз виконують масу роботи. Крім того, реалізовують масштабні проєкти за фінансової підтримки європейських донорів. Міська рада постійно про це інформує.
Водночас особливу увагу приділяємо перевірці енергостабільності. Слава Богу, на п’ятий рік війни у нас не стоїть питання, чи є генератори на тих же котельнях. У керівників комунальних підприємств усе під контролем. Ми на контакті.
Відбуваються заходи, про які не можу говорити. Вони стосуються забезпечення резервних джерел живлення – і електричних, і теплоносіїв. Це вкрай важливо.
Як виконувач обов’язків голови Луцької громади прошу вибачення за затримки із відновленням гарячого водопостачання. Коли перекладають стару залізну теплотрасу, змінюють її на сучасну нову – це направду складний процес. Ми працюємо над тим, щоб цей дискомфорт був тимчасовим. Благо, маємо змогу підготуватися до опалювального сезону влітку, щоб узимку мінімізувати, а ще краще – уникнути аварійних ситуацій.
– Луцька міська рада системно підтримує армію закупівлею необхідного обладнання військовим формуванням, де служать лучани, волиняни. Чи плануєте якісь зміни у цій роботі?
– У нас є рада ветеранів, з якою погоджуємо усі ключові питання. Найближчим часом зберемося й усе обговоримо. Подекуди військові мають свій погляд на певні моменти. Будемо шукати спільну мову. Є помічник міського голови Роман Кравчук, який комунікує з військовими й відповідає за цей напрямок. У будь-якому разі будемо продовжувати цю роботу, адже запитів не меншає. Звісно, більше уваги приділяємо тим формуванням, де найбільше лучан.
Єдина зміна, яка точно назріла, стосується доставки придбаного обладнання нашим військовим особисто. Навряд матиму зараз змогу їздити сам, але точно проситиму і Романа Кравчука, і ветеранів знову доставляти на схід необхідне обладнання. Оскільки ворог став активно бити по відділеннях «Нової пошти», сьогодні раціональніше і безпечніше самотужки везти дорогі товари на передову. Не хочеться втрачати допомогу нашим військовим на мільйони гривень. Ситуація змінилася, треба змінювати підхід.
Крім того, невдовзі у Луцьку запрацює сучасний ветеранський простір, де ветерани матимуть змогу проходити психологічну реабілітацію, тренуватися, працювати в коворкінгу, отримувати необхідні консультації та підтримку. І у нас є всі шанси відкрити його першим в Україні. Це державний проєкт, який на третину фінансується коштом Луцької міської ради. Він має бути на балансі Міністерства ветеранів. Якби не було такої державної ініціативи, то нам довелося б будувати такий об’єкт самотужки, бо він дуже потрібен. Працюватимуть там також ветерани – наші місцеві хлопці й дівчата.
А от сімʼям загиблих героїв, ветеранів має бути ще більше уваги. Треба забезпечити максимально все, що можемо: і комунальні послуги, різні пільги, харчування дітей, допомогу з житлом, дозвілля. Підтримка військових, ветеранів і їхніх сімей – одне з ключових завдань.
Особисто для мене військовослужбовець сьогодні – це ціннісний орієнтир і опора державності. Тому безумовна повага усім, хто боронив і боронить нашу державу.
– Нещодавно у Луцьку була дискусія про облаштування стенда пам’яті загиблим героям – тема непроста і болюча. Яка ваша думка з цього приводу?
– Тема дуже складна, тому поспішати щось остаточно вирішувати точно не варто. А от думати про достойне ідейне вшанування подвигу всіх, хто поклав життя у цій кровопролитній війні, ми мусимо. Ніхто не заважає нам уже міркувати над ідеями й фахово обговорювати цю тему. Головне – не сваритися. Ми все одно прийдемо до цієї теми, і я вірю, що знайдемо найкраще рішення, залучивши професіоналів. Тобто думати треба, можливо, про архітектурні конкурси, треба радитися з громадськістю. Вирішувати самостійно мерія не буде. Це має бути гідно, зворушливо, чесно, красиво.
– Один з перших ваших кроків на посаді секретаря і виконувача обов’язків мера – перевірка укриттів. Велика війна триває уже п’ятий рік, а ми досі не можемо дати ради з цим питанням. У чому річ?
– Мене теж дивує, чому досі у нас виникають ці проблеми. Але я знаю, як навести з цим лад.
Маємо дані опитування щодо того, які проблеми непокоять лучан. І ось переважну більшість жителів громади хвилюють насамперед укриття. На другому місці – підтримка сімей, на третьому – підтримка військових частин. Благоустрій – 14-те місце. Ці дані я передавав ще Катерині Шкльоді, вона фактично й почала цей аудит, а ми вже продовжили.
У наступну ж ніч після того, як я приступив до повноважень, Україна переживає черговий масований удар. Слава Богу, на Луцьк цього разу не летіло, але в сусідньому Львові загинули люди. З четвертої ранку не спав, хвилювався. Потім записав відео, з коментарів під яким обрали три найгірші укриття в Луцьку. Коли я їх оглянув, мене це дуже здивувало. Неприпустимо на п'ятому році війни мати укриття в такому жахливому стані. Тому ми докладаємо всіх зусиль, щоб це виправити.
Тобто я буквально за день зробив аналіз всіх укриттів. А їх, до речі, у нас 109. Загалом є три типи укриттів. Перші – на балансі міської ради, другі належать бізнесу, треті належать державі або обласним комунальним закладам. Є укриття в гарному стані, задовільному і незадовільному. Ми все це проаналізували й бачимо реальну картину.
Всі укриття ідеальними ми не зробимо, але наше завдання – зробити придатними і цивілізованими всі, незалежно від того, кому вони належать. Це вода, туалет, інтернет, доступ до повітря.
Є чудові приклади, де люди у своїх підвалах самотужки облаштували комфортні умови. Тому треба обʼєднуватися і брати приклад. Та першочергово це обовʼязок влади. Але небайдужість громади тільки допоможе в цій справі. Будемо працювати з ОСББ в цьому напрямку.
– А чи міркували ви над тим, як вам особисто діяти у випадку масованої атаки на Луцьк? Чи готові морально? Хотілося б вірити, що такі страшні дні й ночі не повторяться, але готовим бути треба. У міської влади вочевидь має бути якийсь алгоритм дій. Можливо, у вас є якесь своє бачення.
– У нас є ціла комісія на випадок надзвичайних ситуацій. Вона була сформована до мене, і я її, найімовірніше, реформую. Ми створимо нову комісію, домовимося, де зустрічаємося у випадку атаки на місто. Змінимо відповідальних людей. Доречніше призначати відповідальних не за посадою, а за реальними можливостями конкретної людини. Тому ми підготуємося і сформуємо дієву комісію, яка реально зможе оперативно реагувати.
Крім того, завдяки своїй професії, досвіду і авторитету в будівельній сфері у випадку надзвичайних подій в громаді я розраховую і на поміч колег-будівельників. Я уже з ними зустрічався й проговорював цей алгоритм.
Ми мали досвід надання допомоги після атаки на Луцьк, коли постаждав багатоквартирний будинок на Озерецькій. Наша компанія зробила це безплатно. Я забрав людей з усіх об’єктів, купили все необхідне і працювали там тиждень.
Безумовно, є контакт з військовими. Дав би Бог, щоб усі ці знання та досвід не довелося використовувати. Та готовими бути мусимо. Принаймні є розуміння, як не розгубитися.
– Ще одне безпекове питання виникло після страшної аварії на проспекті Соборності, в якій загинув підліток. Чи реально вплинути на неадекватних водіїв?
– Я емоційно й екстрено відреагував на цю ситуацію, адже горе батьків годі уявити. На жаль, безвідповідальних водіїв багато, і це може трапитися з кожним.
Ми зустрілися з керівником луцьких патрульних Сергієм Мерчуком, обговорили можливі варіанти дій. Того ж дня надіслали лист на погодження встановлення камер контролю швидкості. Бо в Луцьку їх є всього кілька. Попри те, що процедура вкрай важка, Київ нам уже погодив це. Я дуже радий.
Загалом люди на цю тему висловлювали різні пропозиції. Але на хлопський розум тут розмірковувати не варто. Коли ми проводили реконструкцію проспекту Волі, було багато критиків, мовляв, облаштували острівці руху, які лише ускладнюють водіям пересування. Так от, я вважаю проспект Волі найкращим урбаністичним проспектом, який дозволяє і ходити, і їздити. Головне – безпечно. І ці острівці – аж ніяк не безглузда ідея, це сповільнювачі руху. Уявіть собі, що відбувалося б на Волі, якби ми зробили там чотири смуги руху.
Повернемося до проспекту Соборності. Хтось наполягає, що там треба встановити лежачі поліцейські. Та це нереально – статус дороги цього не дозволяє. Так само ми не можемо встановити широкий піднятий пішохідний перехід, бо не проїде тролейбус. Підземні переходи – це довго і дорого. Нам треба швидке рішення. І єдиний реальний та доступний варіант – це сповільнення руху в певних місцях. Цього можна досягнути тільки завдяки острівцям між смугами руху. Тобто треба досконало вивчити можливості цього аварійного перехрестя і замовити проєкт організації дорожнього руху. Завдання просте: коли авто наближатиметься до перехрестя, воно муситиме пригальмувати. По-простому – це такі бордюри, які ставлять між смугами. Крім того, там є питання зеленої хвилі по світлофору (зелена хвиля – це особливий режим роботи світлофорів на вулиці, який дозволяє машинам їхати вперед без зупинок на червоне світло). І ми цей процес вже почали, консультуємося, вивчаємо досвід.
Разом з тим, закликаю людей не бути байдужими і повідомляти про порушників, які брутально нехтують ПДР. Бачите таких гонщиків – зніміть на відео, зафіксуйте номерні знаки, повідомте патрульним, муніципалам. Повірте, це велика поміч. Будемо посилювати роботу з відстеження таких порушників. Не думайте, що патрульні всемогутні, насправді вони роблять велику роботу, але у них бракує і людей, і транспорту, а чимало співробітників на війні. Тому я дуже дякую Сергієві Мерчуку і його людям, що вони докладають зусиль, аби максимально покращити рух в місті.
– За місяць стартує новий навчальний рік. Школи Луцької громади готові приймати школярів?
– Ми готуємося. Ключове – підготовка укриттів і харчування дітей. Для великої кількості категорій дітей харчування має бути безплатним. Крім того, міська рада ухвалила програму фінансової підтримки дітей з пільгових категорій, в межах якої учні-пільговики перших, пʼятих і девʼятих класів отримають одноразово по три тисячі гривень.
Наразі лишається нерозв'язаною проблема браку коштів на оплату праці технічних працівників. Будемо шукати шляхи розв'язання й намагатися збільшити фінансування.
– На завершення давайте про приємне. В останні роки у Луцьку бачимо все більше туристів. Нині ми активно готуємося до відзначення 600-ї річниці із часу з’їзду європейських монархів, яка буде у 2029 році. Попри війну, туризм розвивати треба. Які перспективи має наше старе місто? Куди рухатися Луцьку?
– З’їзд європейських монархів – моя улюблена історична тема. Загалом я вірю в багато речей і бачу зони зростання й розвитку. Точно не на часі просто зараз у це інвестувати кошти. Однак концептуально готуватися до події треба. Нам же нічого не заважає шукати фінансування в закордонних партнерів.
Вірю, що економічна привабливість Луцька значною мірою криється саме у старому місті. Відзначення на високому міжнародному рівні річниці з’їзду монархів може дати суттєвий поштовх розвитку старого міста. Це потенційна зона зростання, емоцій і гордості. Це буде класна для нас історія. Тому до цієї події треба максимально залучити небайдужих людей – з ідеями, дієвих, креативних. Ми втратили стільки років, тому мусимо не проґавити цей шанс.
А загалом я точно знаю, що Луцьк має перспективу. І кажу так не тому, що це моє рідне місто, яке люблю безумовно. Луцьк буде розвиватися, бо для цього є всі передумови.
Та для того, щоби оцінити наші спроможності, має бути стратегія – шлях до нашої мети. Маємо визначити, куди ми рухаємося, куди хочемо прийти, і промалювати туди шлях. Головне – щоб самі лучани були активні в цьому процесі. Скільки завгодно можна говорити про не на часі, але ми готуємося до перемоги і відбудови. Ми боремося з викликами сьогоднення, але готуємося жити в мирі та благополуччі.
Один мій знайомий професор сказав, що Луцьк – це білий аркуш, на якому ще багато можна намалювати. І я вірю в це. Ми маємо цінувати те, що в нас є. І ми неодмінно знайдемо, як зацікавити Луцьком усіх.
Розмовляла Ірина КАЧАН
Фото Миколи ЦИМБАЛЮКА